Український футбол: верхи не можуть, низи не хочуть

З кожним днем український футбол все більше нагадує театр абсурду. З року в рік повторюється одна й та сама ситуація - скандали, інтриги, ганебне суддівство, закулісні домовленості, зневажливі погляди міжнародної футбольної громадськості... Натуральне хутро (шуби), штучне хутро (плюшеві ведмедики)...

Те, що у нас відбувається, нагадує культовий фільм «День бабака», головний герой якого 10 років поспіль був змушений день у день переживати низку одних і тих самих не найприємніших подій. А от незмінному (з 2000 року) президенту ФФУ Григорію Суркісу більше пасує роль персонажа якогось блокбастера про вампірів: весь цей час його дивним чином оминають скандали, і він без устану смокче кров українського футболу. Та прихильники гри мільйонів нарешті починають усвідомлювати, що український футбол не встане з колін, доки у його керма стоятиме чи то бабак, чи то вампір. Дні Суркіса на посаді президента ФФУ полічені. Тому що Григорій Михайлович реально дістав. Причому дістав уже не лише фанатів з «Терикона» чи вболівальників агонізуючого «Динамо», а всіх, хто має відношення до футболу. А саме...

...Дістав професійний футбол

Днями на виконкомі ФФУ Григорій Суркіс назвав Прем'єр-лігу і ПФЛ... деструктивною опозицією. Що тоді найшло на Григорія Михайловича, сказати важко. Чи то «зазвіздився», чи то «звізданувся», та факт лишається фактом – він забув, що є не власником, а всього лише найманим менеджером українського футболу. Того самого футболу, який, за великим рахунком, розвивається і живе зусиллями тих клубів, які Суркісом були записані в опозицію. «Клуби, які звинувачують у деструктивній позиції, насправді є основними рушіями всього футболу: вони вкладають не тільки у професійний футбол, а і в стадіони та аеропорти, вони вкладають в дитячий футбол, утримуючи дитячі футбольні школи з десятками тисяч хлопчаків, тобто виконують соціальну функцію, яку, взагалі-то, має виконувати федерація. Також ці клуби готують футболістів для всіх збірних команд (а в них грають переважно футболісти українських клубів), на яких будує собі імідж ФФУ. Тож заява Григорія Суркіса як мінімум є некоректною і недружньою. Не може погрожувати професіональному футболу, на якому тримається весь інший футбол, президент громадської організації, дарма, хто її очолює, сьогодні – Суркіс, а завтра – будь-хто», - так на спіч пана Суркіса відреагував Борис Колесніков, віце-прем'єр-міністр з питань Євро-2012. Він – людина толерантна, і марення того чи іншого футбольного функціонера зазвичай не коментує, та якщо вже щось каже, то слів на вітер не кидає.

Отже, боятися Григорію Суркісу насправді треба, перш за все, того факту, що зараз 12 із 16 клубів Прем'єр-ліги не підтримують дії федерації. А якщо влада складається аж із чотирьох клубів, три з яких належать одній людині, то це вже зовсім не влада, а саме от така деструктивна опозиція. Яка в демократичній державі об'єктивно не повинна диктувати свою волю більшості.

...Дістав уболівальників

Загравшись у футбольні інтриги, Григорій Суркіс зовсім забув, для кого цей вид спорту існує. А існує він, усе-таки, не для того чи іншого знахабнілого бабака, а для вболівальників.

Українські футбольні фанати почали заважати президенту ФФУ. Вони, бачте, ставляться до клану Суркісів без відповідної поваги, шумлять, відволікають, та й квитки лише найдешевші купують. Непорядок, одним словом. А якщо взяти статистику, то і зовсім-зовсім непорядок. Станом на тринадцятий тур цьогорічного чемпіонату, клуб «Динамо», матчі якого нещодавно збирали повні трибуни, скотився за відвідуваністю на третє місце, пропустивши далеко вперед «Шахтар» і «Металіст». Впритул до киян підбирається дніпропетровський «Дніпро». Що ж стосується домашніх матчів, то «Динамо» і взагалі посідає п'ятий рядок, що просто ганебно для легендарного клубу.

От і вирішили у ФФУ неправильних уболівальників «вишикувати». На тому самому засіданні виконкому Суркіс ініціював посилення дисциплінарних правил. Зокрема, було запропоновано карати за скандування образливого характеру на адресу самого Григорія Михайловича та демонстрацію плакатів і банерів, які зачіпають честь і гідність «учасників змагань».

Утім, нові, притягнуті за вуха санкції викликали набагато менший вибух емоцій, аніж одна фраза, сказана Григорієм Суркісом у присутності телекамер. Наводимо дослівно: «Ну, я, наприклад, свого сина на трибуну не привів би. І онука. На жоден із футбольних матчів у нашій країні. Крім злісного мату та молодиків і дівиць, що розперезалися на трибунах, ми там більше нічого не побачимо». Ось так. Щоб наївні уболівальники не думали, що вони - дванадцятий гравець, що вони - фанати українського футболу, люди, які, врешті-решт, платять Суркісу та його поплічникам зарплату. Адже вони - просто зграя «молодиків і дівиць».

Це, як мінімум, прикро. Не кажучи вже про те, що своєю заявою пан Суркіс зробив «величезний» внесок у справу популяризації українського футболу. Безумовно, після таких слів сотні матусь по всій країні почнуть умовляти своїх дітей неодмінно сходити на черговий матч місцевої команди.

А ще заява Суркіса стала шоком для тих уболівальників, які до останнього часу виступали його адвокатами на інтернет-форумах, пам'ятаючи про колишню славу «Динамо». Це – удар нижче пояса, якого голова ФФУ завдав усім тим, хто ще знаходив аргументи на захист його політики. Урок, який уболівальники не скоро забудуть і навряд чи пробачать.

– Нещодавно і ФФУ, й інші адміністративні інститути були для вболівальників чимось далеким і відірваним від футболу, проте тепер ситуація змінилася, - каже Сергій Кузьменко, директор Центру «Всеукраїнський соціологічний союз». Він переконаний, що заява глави ФФУ стала останньою краплею, яка обіцяє революційні зміни в українському футболі. Сергій Кузьменко каже: ФФУ повинна негайно переглянути своє ставлення як до самих фанатів, так і до речей, важливих для футбольних уболівальників. В іншому випадку уникнути акцій протесту буде неможливо. «Треба розуміти, що реальний футбольний світ - це не функціонери, а фанати, для яких 22 людини на полі і грають у цю гру», - попереджає експерт.

...Дістав футбольну Європу

Футбольна Європа змушена багато чого пробачати України – оскільки ми, все таки, країна-господар Євро, а це не абищо. Щоправда, помітно, що чим далі, тим більш кам’яними стають обличчя тамтешніх функціонерів. Розширення європейського футболу на Схід починає їм занадто дорого коштувати з точки зору репутаційних ризиків та матеріальних вигод.

Заява члена футбольної асоціації Кіпру Спіроса Марангоса, який повідомив про корупційну схему «купівлі Євро-2012», глибоко шокувала футбольний світ. А імена, які спливли внаслідок скандалу, багатьох наштовхнули на думку про те, що звинувачення мають під собою певні підстави. Як відомо, кіпріот говорить про те, що польська сторона нічого не знала, а хабар дав «один український мільйонер, який уже зганьбився через корупційний скандал у Східній Європі», явно натякаючи на минулі діяння пана Суркіса. Погодьтеся, опис фігуранта скандалу дуже схожий на Григорія Михайловича, ім'я якого напрочуд легко вгадали не лише українці, а й західні ЗМІ. Звісно, зробити це було неважко. Особливо, якщо врахувати, що хабар (за словами Марангоса) було зашито у кілька іграшкових плюшевих ведмедиків. Ось так - як не шуби, так ведмеді. Така собі "імперія хутра" виходить...

Заява кіпріота буквально «підірвала» футбольну Європу. УЄФА розпочав судові розгляди. Власні розслідування ініціювали Італія та Польща. Перша прагне реваншу за програш у Кардиффі три роки тому. Міністр спорту Італії Рокко Кримі вже повідомив, що його країна в разі чого готова прийняти Євро-2012. Поляки, в свою чергу, також хочуть докопатися до істини, адже їх фактично використовували «наосліп». У разі підтвердження факту хабарництва сусіди втратять Євро-2012, що спричинить не лише колосальні збитки, а й удар по іміджу держави. Польща в цьому скандалі вийде «без вини винною», як, зрештою, й українські вболівальники. То як після цього поставиться Європа до України і до Суркіса? І як до нього мають ставитися українські любителі футболу?

Точка кипіння

Терпець урвався практично у всіх, хто має відношення до нашого футболу. У «Дні бабака» петля часу рветься саме через 10 років (до речі, Григорій Суркіс нещодавно відсвяткував 10-ліття перебування на посаді президента ФФУ). Перспектив змін на краще в українську футболі немає і не передбачається. Тож, зрештою, Суркіс неодмінно піде. Або сам, або його «підуть». Звісно, якби він залишив посаду керівника федерації добровільно, то спростив би процес виходу країни зі скандалу з Євро-2012. Це був би широкий, по-справжньому чоловічий жест. Але аж надто сміливого вчинку від президента ФФУ вимагати годі. На такий крок він навряд чи здатний. Тому залишилося чекати, поки його «піде» футбольна громадськість. Тішить те, що в будь-якому випадку чекати на цей світлий момент довго не доведеться. 

"Вечірній Київ"

Вернуться к списку

23.11.2010 06:27
Печатная версия